«Храм величі і духу»

Історична мандрівка

…Майбутнє починається в минулому, з прадавніх коренів нашого народу, про який весь світ дізнався, слухаючи чарівний голос України в дзвонах куполів величного Софіївського собору, збудованого декілька століть тому. Стоїть цей собор і досі, як велич українського народу, як його мудрість і сила, талант і слава, як символ духовного єднання нації.

Сьогодні, коли в Україні відбувається процес повернення народу до духовних цінностей предків, Софія Київська знову і знову набуває рис незаперечного символу нації. Державний архітектурно-історичний заповідник “Софійський музей” відомий як один з найбільш популярних в Україні та поза її межами туристичних об’єктів. Саме з його пам’яток традиційно починається знайомство з Україною її почесних гостей. Він міститься в центрі Києва і є одним з провідних музейних закладів України, який об’єднує понад 50 пам’яток архітектури. З 1994 року заповідник має статус Національного. На території заповідника розташований чудовий ансамбль пам’яток українського зодчества XI-XVIII століть.

Зазирнути у ті часи читачам – учням 8 – 9 класів допоможе краєзнавча година «Диво велике – Софія Київська». А своєрідним гідом для них стане книжково–ілюстративна виставка «Свята Софія Київська: історія в мистецтві, на який бажано представити фотоальбоми: Собор Святої Софії в Києві: (книга – альбом) / Авт. Тексту Г. Логвин; упоряд.: Г. Н. Логвин, Н.Г. Логвин. – К.: Мистецтво, 2001. – 352 с.:іл.; Національний заповідник «Софія Київська» / Н. Куковальська, І. Марголіна ( та ін. – К.: Балтія – Друк, 2009. – 224 с. іл.; Національний заповідник « Софія Київська» / Авт. – упоряд.: Ж. Арустам’ян, Л. Виноградська, О. Дивавіна та ін. – К.: Мистецтво, 2004. – 432с.: іл. або інші матеріали, що є у фондах ваших бібліотек.

Просвітницький захід – літературно–історична мандрівка під назвою «Софія Київська – храм величі і духу», яку презентує Львівська обласна бібліотека для дітей з досвіду своєї роботи (з використанням слайдів), дасть змогу читачам заочно завітати до заповідника, сповнить їх душі світлом, теплом, радістю, усвідомленням безмежності та цінності духовних багатств, які залишилися нам у спадок від предків.

Технологія проведення літературно – історичної мандрівки традиційна: вступ, виступи читачів – гідів по окремих маршрутах, слайд –шоу (http:// fotki. yandex. ru// users/bukver 1/ view/12898). Всі представлені матеріали підібрані читачами-гідами під час пошукової роботи в підготовчий період.

«СОФІЯ КИЇВСЬКА – ХРАМ ВЕЛИЧІ І ДУХУ»

(авторський презент Соколової Юлії Вікторівни)

Бібліотекар: Дивне почуття охоплює кожного, хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке минуле.

Мистецько – пізнавальний маршрут «Велична святиня України – Софія Київська» з демонстрацією слайдів)

Читач – гід: Київ величають Вічним Градом, який увінчаний куполами Святої Софії – Богом даним, непорушним символом.

Уже 1000 років стоїть Софія на благословенних київських горах, у самому серці стародавньої Русі – України.

Закладання Софії (освячення місця храму) відбулося за князя Володимира, в неділю, 4 листопада 1011 року, а освячення її престолу – за князя Ярослава Мудрого, в неділю 1018 року.

З самого початку свого існування Софія перебувала в епіцентрі державних подій. Літопис повідомляє, що у 1037 році Ярослав Мудрий при Софійському соборі влаштував книгозбірню зі скрипторієм, де перекладали і переписували книжки.

У давнину собор був великим п’ятивівтарним храмом, оперезаним з півночі, заходу і півдня двома рядами відкритих галерей. Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладали з великих брил природного каменю, які чергувалися з рядами плиткоподібної цегли.

Під час Батиєвої навали, у 1240 році, Софію було пограбовано й спустошено, хоча сам собор уцілив і залишився діючим храмом.

У ХІст. Південно – Західна Русь опинилася під владою Литовської держави, а після Люблінської унії, коли утворилася польсько–литовська держава Річ Посполита, Київ перейшов під владу польського короля. Про колишню велич Києва нагадували лише руїни Старого міста. Софія, що височіла над ними, дедалі більше занепадала.

У ХVII – XVIII ст. для Софійського собору настають кращі часи: його реставрують, змінюється інтер’єр храму, перебудовується поруйнована західна частина, внаслідок чого центр собору стає просторішим. На стінах з’являється пишний ансамбль олійних розписів, що сховали під собою стародавні фрески. Розписування Софії тривало упродовж усього XVIII століття.

Наступний етап в історії Софії Київської пов’язаний з великими за обсягом реставраційними роботами 1843–1853 років під керівництвом академіка Ф.Солнцева. У соборі було відкрито колосальний ансамбль давньоруських фресок, які вражали своєю красою та неповторністю.

ХХ ст. позначене для України відродженням національної державної ідеї. Саме з Софією та майданом перед нею пов’язані події національної революції 1917 – 1921 років.

Після створення у 1919 році Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Софійський собор став її кафедральним храмом. Але з 1929 року служби у соборі Святої Софії припинилися, а з 1934 року храм став музеєм. Почалася нова, музейна доба в багатовіковій історії Софії Київської, позначена грандіозними ремонтно – реставраційними і дослідницькими роботами.

Насьогодні найдавніша святиня українського народу є визнаним у світі шедевром архітектури і монументального живопису.

Мистецько–пізнавальний маршрут «Шедевр архітектури та живопису»

Читач–гід: В основу споруди покладено візантійську хрещатобаневу систему. В центрі розташована головна баня. Її оточують 12 бань, що символізують 12 апостолів (використовує ілюстрації або слайди).

Інтер’єр собору майже без змін зберігся ще з ІХ ст. Ледве переступивши поріг Софії, людина потрапляє у світ гармонії, де довершеність форм і чарівна краса фарб символізує Рай, Премудрість, що перебуває у храмі. Архітектуру інтер’єра вирішено так, щоб відправу добре бачили і чули всі присутні, аби людина, де б вона не стояла, була введена у храмове дійство.

Грандіозність центрального простору свідчить про урочистість відправи, яка могла включати «всіх єпископів Руської землі». Осяяне світлом з вікон центрального купола й вівтаря богослужіння народжувало у віруючих світле і радісне відчуття Спасіння. До яскраво освітленого центру прилягають занурені у таємничу сутінь невеликі приміщення, де стояли прочани, споглядаючи літургійне дійство.

Другий поверх собору утворюють просторі хори, призначені для князя та його оточення. У східній частині хорів влаштовані вівтарі, у західній – високі й світлі зали, які нагадують княжі та царські палати. Ймовірно, що саме на хорах містилася славнозвісна бібліотека Ярослава Мудрого, в якій перекладали і переписували книжки, а також були приміщення, пов’язані з потребами князя і митрополії.

Мистецько- пізнавальний маршрут «Монументальний живопис» (мозаїка та фрески)

Читач – гід: Монументальний живопис собору перебуває в органічній єдності з його архітектурою. Софійський собор зберіг до наших днів найбільший у світі комплекс мозаїк і фресок ХІ ст. Вони є справжніми шедеврами світового мистецтва. Центральні персонажі фігурують у виділених за допомогою мозаїки головному куполі та вівтарі. Зі шматочків різнокольорової смальти набрано образи Христа Пантократора, Богоматері Оранти, апостолів, святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі. Мозаїки вражають яскравістю і багатством палітри, яка нараховує 177 кольорів та відтінків.

У найвищій точці храму – зеніті центрального купола – монументальний образ Христа Пантократора (Вседержителя). Він царює над усім простором. Образ Христа сповнений могутності й величавого спокою. Притискаючи до серця закрите Євангеліє, Христос благословляє нас, вказуючи вірний шлях до Спасіння.

Христос оточений архангелами, що стоять з чотирьох сторін світу, утворюючи почесний ескорт.

Під куполом – чотири євангелісти – Іоанн, Матфей, Марк і Лука.

Східна, тріумфальна арка відкриває вівтар. На її стовпах – мозаїка «Благовіщеня». Архангел Гавриїл несе Діві Марії Благу звістку про прийдешнє народження нею Спасителя.

У склепі головного вівтаря – славетний образ Богоматері Оранти (Молитовниці). Здійнявши до небес руки, Богоматір возносить Синові невпинну молитву за людей. На Оранті – царські шати Владичиці світу: синій хітон, пурпурово – золотий плащ, червоні черевики, із – за червоного паска звисає біла, шита золотом і багрянцем хустка, яка є знаком її високого служіння.

Під Орантою сяє барвами мозаїка «Євхаристія» – символічна сцена причащання апостолів. Христа зображено двічі: він причащає апостолів хлібом (ліворуч) і вином (праворуч). Біля престолу стоять спокійні світлі ангели, які служать Христу. Вони осіняють престол золотими опахалами. Над престолом, покритим пурпуровою з золотим гаптуванням габою, вивищується надпрестольна сінь.

У нижньому ярусі вівтарних мозаїк розміщено «Святительський чин», де представлені Отці Церкви, серед яких Григорій Низький, а неподалік від нього – Іоанн Златоуст. Напрочуд влучно передано його вдачу аскета і незламного борця за ідею. Тонка вигадлива гра гострих ламаних ліній вимальовує принципову, безкомпромісну людину, якою він і був за життя.

Загалом, таємне мерехтіння софійських мозаїк у променях мінливого світла створює тонку ауру небесного світу, дарує відчуття дива, торжества Спасіння. Мозаїки надають особливого звучання осяяній світлом центральній частині храму, де розгорталося пишне літургійне дійство.

Усі інші приміщення собору декоровані фресками – стінописом, який виконано по вогкому тиньку розведеними на воді мінеральними фарбами.

Незважаючи на значні пошкодження фресок, їх палітра милує око чистотою та інтенсивністю барв. Кольорова гама будується на поєднанні ніжних оливкових, рожевих і блакитних тонів з насиченими тонами охри, зеленими і синіми.

На фресках можна побачити груповий портрет сім`ї Ярослава Мудрого, хоча деякі історики схиляються до того, що на фресці зображено родину князя Володимира. Фреска ілюструє обряд освячення Софії, символізує хрещення Русі, показуючи рівно апостольську місію князя Володимира та його дружини Анни.

Велику частину займає фреска «Іподром», на якій зображено епізоди із заїздів, кульмінаційний серед них – фініш переможця біля палацу іподрому (Кафісми). Тут привертає до себе увагу портрет імператора Василя ІІ. За його правління було укладено династичний шлюб Володимира Святославовича та рідної сестри імператора Анни, який започаткував хрещення Русі.

Піднімаючись сходинками на хори, бачимо фреску «Скоморохи». Скоморохи – перші професійні актори на Русі. Вони були вправними музикантами, співаками та акробатами.

Вівтарі на хорах присвячені шанованим на Русі святим – Миколаю Чудотворцю та Андрію Первозваному. Оскільки на хорах брала причастя княжа родина, фрески підпорядковані темі євхаристії та ветхозавітним сюжетам.

Мистецько – пізнавальний маршрут “Шедеври бароко”

Читач – гід: Собор зберігає спадок багатьох поколінь. Від часів Петра Могили та Івана Мазепи збереглися унікальні архітектурно – художні ансамблі, створені в північній та південній зовнішніх галереях, перебудованих на вівтарі. У східній частині північної галереї на замовлення Петра Могили було збудовано каплицю – усипальницю для молей Володимира, виявлених митрополитом у руїнах Десятинної церкві.

Багатий доробок до художньої скарбниці Софії внесла епоха гетьмана Івана Мазепи, коли на місці зруйнованої західної зовнішньої галереї був влаштований розкішно оформлений головний вхід, від якого збереглися мідні позолочені рельєфні двері, прикрашені іконами в овальних медальйонах із зображенням архангелів. У західній частині південної галереї за гетьмана Мазепу створено ошатну капелу палацового типу. Вона орієнтована на спеціально влаштований тоді ж внутрішній парадний вхід у південну вежу, що веде на княжі хори. Там під час відправ перебувала козацько–старшинська еліта на чолі з гетьманом. Вівтарною композицією капели є монументальний образ тронного Спаса, його оточують постаті князя Володимира, та княгині Ольги. Князь вбраний у царські шати, на його голові – «шапка Мономаха». Ольга вбрана в одяг знатної жінки Мазепиних часів.

Невід’ємною частиною ансамблю ХVIII ст. став прекрасний різьблений позолочений іконостас, первісно прикрашений скульптурами. Спочатку іконостас був триярусним; два верхні яруси зняли при реставраційних роботах ще у ХІХ ст. для того, щоб відкрити мозаїки вівтаря.

Нижній ярус іконостаса, що зберігся донині, містить ікони – образи Спаса і Богородиці.

Ідейною і художньою домінантою іконостаса служили срібні Царські врата. Стулки воріт зроблені у вигляді декорованої рослинними мотивами крізної ажурної решітки з позолоченими рельєфними зображеннями.

Мистецько – пізнавальний маршрут “Некрополь”

Бібліотекар: Сьогодні архітектурно – стінописний ансамбль собору є грандіозним цілісним комплексом, що поєднує в собі різночасові витвори мистецтва.

Читач – гід : Упродовж століть Софія Київська була місцем поховання князів і вищого духівництва. Великою реліквією собору є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, що стоїть у Володимирському вівтарі. Саркофаг вагою 6 т прикрашений пишним різьбленням. Мовою християнських символів передано таїну вступу людини на шлях вічного життя. Тут донині покоїться прах Ярослава, померлого в 1054 році. Після Ярослава в соборі здійснили ще 4 поховання князів з роду Всеволодовичів: тут поховали його сина Всеволода, внука Ростислава Всеволодовича та ще одного внука Володимира Мономаха, правнука В’ячеслава Володимировича. Крім них у Святій Софії містилися і поховання київських митрополитів.( Демонструються під час розповіді слайди або ілюстрації з книг).

Мистецько – пізнавальний маршрут “Золоті ворота”

Читач – гід: Як і Софійський собор, Золоті ворота належать до найдавніших споруд, що дійшли до нас від доби Ярослава Мудрого. Вони – німий свідок слави й блиску Київської Русі та найвизначніших подій багатовікової історії Києва. Без Золотих воріт неможливо уявити собі Київ, Ця пам’ятка нерозривно пов’язана з містом та його символом. Вона розташована неподалік від Софійського собору. Це унікальна пам’ятка оборонної архітектури Київської Русі.

Пам’ятка згадується у літопису від 1037 року, що розповідає про будівничу діяльність князя Ярослава Мудрого: «Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, каміну, Благовіщеня святої Богородиці… Після цього він звів монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини…»

Золоті ворота являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщеня. Головні ворота в Києві названі Золотими, безперечно, за аналогією з головними міськими воротами Царгорода, столиці Візантії.

Вони – німий свідок слави й блиску Київської Русі та найвизначніших подій багатовікової історії Києва.

Бібліотекар: Без Золотих воріт і Софійського собору неможливо уявити собі Київ, ці пам’ятки нерозривно пов’язані з містом та його символами. Під покровом Святої Софії Премудрості Божої перебувають унікальні історико – архітектурні пам’ятки, що входять до складу заповідника. Їх досліджували, зберігали, реставрували, відстоювали й відроджували люди, імена яких вже увійшли в історію. Сьогодні неможливо перелічити всіх, хто причетний до цих святинь, хто поклав на вівтар високої благородної мети невтомну працю, знання , професіоналізм, любов. Усім, хто опікувався пам’ятками заповідника, – низький наш уклін і величезна подяка.

Список матеріалів,
рекомендованих для самостійного читання з фондів Львівської обласної бібліотеки для дітей:

1. Дата заснування Софії Київської 1011 рік [Текст] // Чумацький шлях. – 2010. – № 1. – С. 31.

2. Любимов, Л. Софійський собор в Києве [Текст] / Л. Любимов // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 1. – С. 40-42.

3. Кримський, С. Софія Київська: ефект високого неба [Текст] // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 4. – С. 157-158.

4. Ойкумена української духовності [Текст] // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 2. – С. 7-9.

5. Нічкало, Світлана. Мистецтво Київської Русі [Текст]/ Світлана Нічкало // Мистецтво та освіта. – 2003. – № 2. – С. 25-28.

6. Національний заповідник «Софія Київська» [Текст] / Н. Куковальська, Н. Нікітенко, І. Маргоніна. – К.: Друк, 2009. – 224с., іл.

7. Національний заповідник «Софія Київська» [Текст] / Авт.- упор. Ж. Арустам`ян, Л. Виногродська, О. Дивавіна. – К.: Мистецтво, 2004. – 432с., іл..

8. Нестуля, О. Погром історико – мистецьких скарбів Софії Київської в 30-их роках [Текст] / О. Нестуля // Народна творчість та етнографія. – 1997. – № 1. – С. 56-58.

9. Нічкало, С. Мистецтво Київської Русі [Текст]/ С. Нічкало // Мистецтво та освіта. – 2003. – № 2. – С. 25-28.

10. Рашковська, В. Актуальність православної мистецької спадщини в сучасній освіті [Текст]/ В. Рашковська // Мистецтво та освіта. – 2000. – № 1. – С. 2-9.

11. Толочко, П. Ярослав Мудрий [Текст] / П.Толочко. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2002. – 272 с., іл.

12. Тоцька, І. Десятинна церква і Софія Київська [Текст] / І. Тоцька // Пам’ятки України. – 2001.— № 4. – С. 80-82.

Підготували: Сташко Л. С., Соколова Ю. В.

Відповідальна за випуск: Лугова Л.А.

Необхідні поради та консультації на цю тему можна отримати за телефоном: 235 – 87 – 48.

За додатковою інформацією звертайтеся до систематичної картотеки статей. Рубрика 86.372-505. Православні храми.

http://kslibrary.org.ua/61-sofiyskiy-sobor-ekspres-informaciya-do-1000-richchya-zasnuvannya-sofiyskogo-soboru.html