Подорож до країни, яку вигадав Свіфт
Пам’ятка присвячена 285-річчю виходу у світ книги «Мандри Гуллівера» видатного англійського письменника-сатирика Джонатана Свіфта. Видання містить біографію письменника, коротку розповідь про роман і списки бібліографічних та вебліографічних джерел.
Рекомендовано вчителям, учням, бібліотечним працівникам та іншим читачам.
Укладач: А.П. Якимова
Верстка та обкладинка: Л.В. Тацій
Відповідальна за випуск: Л.А. Лугова
Джонатан Свіфт – англійський сатирик, публіцист, поет і письменник, церковний діяч. Батьківщина Свіфта – Ірландія. Він народився 30 листопада 1667 року в Дубліні. Його рідні з діда-прадіда були англійськими священиками. Парафіяльним священиком був і його дід Томас Свіфт, котрий під час англійської революції 17 ст. виступив на захист королівської влади, а потім зазнав за це репресивних утисків. Саме тоді члени його численної сім’ї ( а у Томаса було 13 дітей), покинувши місто Гурріч, роз’їхались у різні куточки Англії, а деякі (серед них був і батько майбутнього письменника Джонатан) подалися в Ірландію. Тут Джонатан отримав посаду доглядача судових споруд, але помер зовсім молодим, залишивши напризволяще свою сім’ю: маленьку дочку та дружину Ебігейл, яка чекала народження другої дитини. Через 7 місяців після смерті батька немовля з’явилося на світ,і на його честь хлопчика назвали Джонатаном. Невдовзі Ебігейл залишила сина під опікою годувальниці і назавжди виїхала до Англії.
Джонатан зростав, не знаючи материнського піклування і тепла рідної домівки. Дитячі роки майбутнього письменника минули в сім’ї його дядька Годвіна Свіфта, вельми відомого і успішного дублінського адвоката. У 6 років хлопчика віддали на навчання. Джонатан здобув хорошу освіту – спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688). Він страждав від відчуття сирітства, матеріальної залежності від родичів, суворої атмосфери коледжу.
Єдиною втіхою для хлопця стали поезія та історія. У 1686 році він здобув ступінь бакалавра мистецтв. Після цього повинен був, всупереч власному бажанню, вивчати богослов’я в Дублінському університеті. Проте завершити повний курс університетської освіти Свіфту завадили події революції 1688 року. Тоді чимало англійців були змушені втікати з Ірландії. У 1689 році залишив Дублін і Свіфт — вибух насильства змусив його шукати притулок і роботу в Англії. Йому пощастило влаштуватися на службу до впливового вельможі Вільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт з перервами прожив у його будинку 10 років. Незважаючи на те, що положення, середнє між секретарем і слугою, було для нього принизливим, і служба його обтяжувала, це були чи не найкращі часи в житті Свіфта. Він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла, спілкуватися з літераторами і державними діячами, які відвідували його господаря. Саме тут, у Мур-Парку, розпочалася літературна діяльність Свіфта.
У 1692 році йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді. Нарешті, маєток Темпла став основою сімейного щастя Джонатана — він знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною. Надалі доля знову закинула Свіфта до Ірландії. За сімейною традицією у 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англійської церкви й упродовж наступного року служив у Кілтурі, на півночі Ірландії.
Часто буваючи в Лондоні і довго там затримуючись, Свіфт поступово втягнувся в політичну та літературну діяльність і придбав репутацію найбільшого публіциста-сатирика. Першим його значним твором був анонімний памфлет «Казка про діжку» (1704), у якій він відкрито змалював католицизм, англіканство та пуританство. Ватикан додав «Казку» до переліку заборонених книжок. Під час війни Англії з Францією за іспанську корону (1703-1713) Свіфт написав десятки памфлетів у віршах і прозі, в яких викривав зловживання можновладців. Антивоєнна агітація письменника-сатирика знайшла гарячий відгук у народі. Мирний договір з Францією був укладений не без сприяння Свіфта. Популярність і вплив письменника настільки зросли, що його називали «Міністром без портфеля». Але офіційне становище письменника, як і раніше, було більш, ніж скромним. Сільський священик, перед яким були відкриті двері всіх палаців, славився своєю прямотою і непідкупною чесністю, і в цьому була його сила. Міністри побоювались Свіфта, королева його не любила. Свіфт в цей час – уже відомий і визнаний письменник, впливовий журналіст, людина, на думки якої зважають перші особи держави. Ще збільшився його авторитет у політичних колах, коли він став порадником чільних діячів королівства.
Талантом Свіфта захоплювалися, але ще більше боялись його. Боялись не тільки вороги, а й «друзі». Манера його поводження серед «великих цього світу» виходила з наміру показати їм, що людина з розумом і здібностями, хоч і без титулів, маєтностей та становища, має право на пошану до себе. Більше того, така людина безперечно вища і значніша, аніж усі ті титуловані особи, що правлять народом. Після смерті Темпла 1699 р. Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослов’я. Щоб позбутися в Лондоні цієї неспокійної людини, його в 1713 році призначають деканом (настоятелем) дублінського кафедрального собору Святого Патрика, що було рівнозначно почесному засланню.
Найблискучіший період діяльності Свіфта пов’язаний з його виступами на захист ірландського народу. У 1724 році він опублікував серію памфлетів під назвою «Листи сукнороба», в яких закликав ірландців боротися за свої права. «Засіб знаходиться у ваших руках… – писав Свіфт, – ви є і повинні бути таким же вільним народом, як ваші брати в Англії». Суворий декан дублінського собору став найпопулярнішою людиною в Ірландії. Коли прийшов рескрипт з Лондона заарештувати автора «Листів сукнороба», англійський намісник повинен був відповісти: «Щоб заарештувати Свіфта, потрібно десять тисяч солдатів». «Листи сукнороба» пробудили дух опору в ірландському народі, надихали його і в наступні часи на боротьбу за національну незалежність. Свіфта обирають почесним громадянином Дубліна. Він стає національним героєм ірландського народу.
Останні роки життя письменника минули на самоті і були затьмарені важкою хворобою. Свіфт страждав від прогресуючого психічного розладу. 19 жовтня 1745 року його серце перестало битися. Поховали Джонатана Свіфта в тому ж соборі, де він служив. На могилі вирізьблена складена ним епітафія: «Тут покоїться тіло Джонатана Свіфта, доктора богослов’я, декана цього кафедрального собору, жорстоке обурення не може більше краяти його серце. Проходь, подорожній, і наслідуй, якщо зможеш, сміливому захиснику свободи».
Мандруємо разом із Гуллівером
Автор іронічних віршів, безлічі політичних і релігійних памфлетів, Свіфт увійшов до історії літератури, перш за все, як творець книги «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Цей роман приніс письменнику всесвітню популярність. Це один з найбільш чудових сатиричних творів світової літератури. Уперше цей твір було видано у 1726 році. Безсмертний роман англійського сатирика ось уже кілька століть вражає, захоплює і дивує читачів.
У ньому описані незвичайні мандрівки хірурга і капітана Лемюеля Гуллівера, який потрапляє до фантастичних країн, де з ним відбуваються чудернацькі, а іноді й трагікомічні пригоди.
Водночас це — іронічні та сумні роздуми про долю усього людства, його духовні вади, недосконалість будь-якого суспільного устрою.
Роман складається з чотирьох частин, у кожній з яких розповідається про перебування героя у якійсь вигаданій країні.
Спочатку судновий лікар Лемюель Гуллівер потрапляє до країни ліліпутів в якій живуть маленькі, у 12 разів менші від людей, чоловічки. Жителі Ліліпутії зустрічають Гуллівера привітно. Йому придумують ім’я Людина Гори, надають житло, забезпечують їжею – що особливо важко, адже його раціон рівний раціону 728 ліліпутів. З Гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. Одного разу Гулліверу навіть дарують титул нардака, найвищий титул в державі. Це відбувається після того, як він пішки перетягує через протоку весь флот ворожої держави Блефуську. Поступово Гуллівер знайомиться з жителями Ліліпутії і розуміє, що крихітні чоловічки, взагалі-то, нічим не відрізняються від звичних людей. Ті ж двірцеві інтриги, та ж пиха, ті ж партійні чвари – тільки тут ворогують не вічи і торі, а тупоконечники і гостороконечники. Згодом наш герой опиняється втягнутим в інтриги нарівні зі знатними персонами, які можуть уміщатися у нього на долоні. Гулліверу загрожує звинувачення у державній зраді. Через придворні інтриги його засуджують до засліплення, Гуллівер приголомшений, він не чекав зустріти такі жахливі наслідки роздратування можновладців у країні віддаленій, але настільки схожій на європейську.
В результаті Гуллівер тікає з Ліліпутії до Блефуську, звідки на спеціально побудованому ним човні відпливає до Англії..
Друга подорож Гуллівера приводить його в Бробдінгнег – країну велетнів, і там вже він сам виявляється карликом.
Досліджуючи нову країну, Гуллівер зі своїми супутниками був знайдений велетнем-фермером, зростом 22 метри. Фермер ставиться до нього, як до дивини і показує його за гроші. Після ряду неприємних і принизливих пригод Гуллівера купує королева Бробдінгнега і залишає при дворі як кумедну розумну іграшку. При королівському дворі він стає об’єктом загальних насмішок. Між невеликими, але небезпечними для життя пригодами – боротьба з гігантськими осами, стрибки на даху в лапах мавпи, тощо – Гуллівер обговорює європейську політику з королем. Король велетнів – один з небагатьох благородних персонажів у книзі Свіфта. Він добрий, проникливий, вміло і справедливо управляє своєю країною. Гуллівер стає улюбленим співбесідником короля. Вустами короля велетнів письменник ухвалює вирок історії Англії за останнє століття. Вислухавши захоплену розповідь Гуллівера про досягнення цивілізації, король «оголосив, що ця історія є не що інше, як купа змов розбрату, вбивств, побиття, революцій ї заслань, що є гіршим результатом жадібності, партійності, лицемірства, віроломства, жорстокості, шаленства, безумства, ненависті, заздрості, ласолюбства, злості і честолюбства». Король дійшов висновку, що більшість співвітчизників Гуллівера – «порода маленьких огидних гадів, найшкідливіших з усіх, які коли-небудь повзали земною поверхнею». Ідея створення вогнепальних знарядь, як у європейців, приводить короля в невимовний жах. На його думку, «всякий, хто замість одного колоса або одного стебла трави зуміє виростити на тому ж полі два, надасть людству і своїй батьківщині більшу послугу, ніж усі політики, взяті разом». Тим часом Гуллівер відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. Він від’їжджає до Англії.
В третій частині Гуллівер потрапляє спочатку на літаючий острів Лапуту, потім на материкову частину країни Бальнібарді, чиєю столицею Лапута і є. Усі шановні жителі Лапути занадто захопилися математикою і музикою, тому до незмоги розпорошені, потворні і не влаштовані в побутовому відношенні. Тільки чернь і жінки відрізняються розсудливістю і можуть підтримувати нормальну розмову. На материку є Академія прожекторів, де намагаються втілити в життя різні сміховинні псевдонаукові починання. Стомившись від цих чудес, Гуллівер має намір відплисти на батьківщину. По дорозі додому опиняється спочатку на острові Глаббдобдріб, а потім в королівстві Лаггнегг.
У сусідній країні Глаббдобдріб герой знайомиться з кастою чарівників, здатних викликати тіні померлих. Розмовляє з легендарними діячами давньої історії, виявляючи, що насправді все було не так, як пишуть в історичних творах. Там Гуллівер також дізнається про струльдбругів – безсмертних людей, приречених на вічну безсилу старість, повну страждань і хвороб. Гуллівер потрапляє з вигаданих країн в цілком реальну Японію. Після подорожі по Японії він повертається на батьківщину.
Четверта частина роману – «Подорож у країну гуїнгнмів» – присвячена країні «етично досконалих» гуїнгнмів і огидних єгу. Гуїнгнми – це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. У служінні гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти – єгу. Зовні вони схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. «Я пишу з благородною метою просвітити і настановити людство», – говорить Гуллівер. Він впізнав у єгу вади своїх одноплемінників і здригнувся від власної схожості з ними. Але через люту ненависть до єгу, гуїнгнми не помічають, що Гуллівер, хоча він і двоногий, перевершує їх самих і за інтелектом, і за душевною організацією. Прожити свої дні наш герой тут не може. Доброчесні і виховані гуїнгнми виганяють його до єгу тільки за те, що зовні він схожий на них. Гуллівер повертається до Англії, щоб більше вже ніколи не подорожувати. Так закінчується роман Джонатана Свіфта.
Гуллівер смішний і жалюгідний, коли повертається додому. З тих пір він нездатний спілкуватися з людьми, в яких бачить жахливих єгу. Прагнучи очиститися від людських вад, він йде від своєї сім’ї і проводить весь час у стайні. Але Гуллівер прекрасний як оповідач, коли пише про пережите.
Сповнений чи то презирством, чи то жалем до людей, Джонатан Свіфт мріяв про світ, в якому не було б «лідерів і членів політичних партій та гуртків»; «в’язниць, сокир, шибениць, покарання батогом і ганебних стовпів»; «чванства, пихатості, здаваної дружби,… франтів, бешкетників, п’яниць, повій». І це ще не повний перелік вад, від яких Свіфт бажав звільнити суспільство.
Цей роман приніс письменнику всесвітню популярність. Джонатан Свіфт поставив собі за мету – змалювати і висміяти ненависні йому порядки Англії того часу. І це йому вдалося.
Здійсніть захопливі подорожі разом з Лемюєлем Гуллівером, і ви не пошкодуєте!
Література про Джонатана Свіфта та його книгу “Мандри Гуллівера”
1. Біда, Дарія. Гулівер у країні мрійників [Текст] / Д. Біда // Колосок. – 2010. – № 3. – С. 10-15.
2. Богдан, Лариса. Життя та літературна діяльність Джонатана Свіфта [Текст] / Л. Богдан // Зарубіжна література. – 2005. – № 21-24. – С. 63-68.
3. Борківська, О. Життя та літературна діяльність Джонатана Свіфта [Текст] : роман «Мандри Гуллівера» / О. Борківська // Зарубіжна література в навчальних закладах України. – 2002. – № 12. – С. 17-23.
4. Борківська, Олена. «Єдина моя мета – благо суспільства» (Дж. Свіфт) [Текст] : життєвий і творчий шлях Дж. Свіфта / О. Борківська // Зарубіжна література. – 2010. – № 3-4. – С. 20-27.
5. Джонатан Свіфт (1667-1745) [Текст] // Енциклопедія для дітей. Том 15. Всесвітня література. Ч 1. Від зародження словесності до Гете і Шіллера / гол. ред. М. Аксьонова ; відп. ред. тому С. Путілов. – М. ; К. : 2008. – С. 567-571.
6. Малигіна, Любов. Чи можуть бути матеріальні цінності вище за моральні [Текст] : проблемний урок за романом «Мандри Лемюеля Гуллівера» / Л. Малигіна // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2011. – № 1. – С. 32-33.
7. Мартинчук, Н. «Не розважати читача, а будувати в ньому зрілість» [Текст] : сатиричне змалювання державного устрою законів та звичаїв Англії 18 ст. у романі Дж. Свіфта / Н. Мартинчук // Зарубіжна література. – 2002. – № 47. – С. 9-11.
8. Маслюк, Оксана. Чому мандрує Гуллівер? [Текст] : урок-майстерня за творчістю Дж. Свіфта. / О. Маслюк // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. – № 2. – С. 29-30.
9. Свенцицкая, Ольга. Джонатан Свифт (1667-1745) [Текст] / О. Свенцицкая // Антология мировой детской литературы. Том 6. / вед. ред. Д. М. Володихин ; отв. ред. Л. В. Поликовская. – М. , 2002. – С. 255-257.
10. Свіфт, Джонатан. Мандри Лемюеля Гуллівера [Текст] // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 1. – С. 160.
11. Слободянюк, Олена. Репортаж про подорож Гуллівера до Ліліпутії [Текст] / О. Слободянюк // Зарубіжна література. – 2010. – № 5. – С. 16-18.
12. Стрілецький, О. «Жадання бачити чужі країни» [Текст] : система уроків / О. Стрілецький // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2004. – № 1. – С. 23-26.
13. Усатова, К. Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера [Текст] : система уроків за творами Джонатана Свіфта : 6 кл. / К. Усатова // Зарубіжна література. – 2004. – № 48. – С. 7-13.
Сценарії за твором Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера”
1. Зарольська, Л. І. «Мандри Гуллівера» [Текст] / Л. І. Зарольська // Все для вчителя. – 2006. – № 17-18. – С. 51-56.
2. Тарасова, Н. Граємо разом з Гуллівером [Текст] : літ. вечір-турнір, присвячений творчості Джонатана Свіфта : 6 кл. / Н. Тарасова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 10. – С. 48-55.
Вебліографія
1. Аудіокнига «Мандри Лемюеля Гулівера» [Електронний ресурс] // Методичний портал. – Електрон. дан. (1 файл) . – Режим доступу: http://metodportal.net/node/1186. – Назва з екрану.
2. Джонатан Свіфт [Електронний ресурс] // Вікіпедія.– Електрон. дан. (1 файл) . – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/. – Назва з екрану.
3. Джонатан Свіфт. Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів [Електронний ресурс] // AeLib : Бібліотека світової літератури. Оригінали та переклади. – Електрон. дан. (1 файл) . – Режим доступу: http://ae–lib.org.ua/texts/swift__gulliver__ua.htm – Назва з екрану.
4. Джонатан Свіфт. “Мандри Лемюеля Гуллівера” [Електронний ресурс] : шкільні твори // Рarta.ua – Електрон. дан. (5 файлів) . – Режим доступу : http://www.parta.com.ua/ukr/school_program/view/188/- Назва з екрану.
5. Ліліпутія — Англія крізь зменшувальне скло сатири [Електронний ресурс] // Разработки уроков. – Електрон. дан. (1 файл) . – Режим доступу: http://www.testsoch.com/dzhonatan-svift-mandri-gullivera-liliputiya-angliya-kriz-zmenshuvalne-sklo-satiri/- Назва з екрану.
6. «Мандри Гулівера» Джонатана Свіфта [Електронний ресурс] // Студенту. – Електрон. дан. (1 файл) . – Режим доступу: http://studentu.ucoz.ua/index/0-19 – Назва з екрану.